Європейська інтеграція та євроатлантичне співробітництво

Сучасний стан і перспективи української євроінтеграції

 

Євроінтеграція – цивілізаційний вибір України, одна з ключових вимог Революції гідності. У системі зовнішньополітичних пріоритетів України вона посідає особливе місце.

Виступаючи на XVII саміті Україна – ЄС, який відбувся у Києві 27 квітня 2015 р., Президент України П. Порошенко наголосив, що перспектива членства у ЄС є стратегічним орієнтиром українських прагнень до перетворення і ключовою метою, заради якої проводяться реформи. Уперше Україна брала участь у саміті в статусі держави, яка уклала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Як невід’ємна частина Європи Україна орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічного розвитку.

Політичні переваги інтеграції України у ЄС пов’язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог – інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні. Крім того, членство у ЄС відкриє шлях до колективних структур спільної безпеки Євросоюзу, забезпечить ефективнішу координацію дій з європейськими державами у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, дасть змогу активізувати співробітництво в боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо.

Як відомо, Європейський Союз й Україна почали переговори щодо Угоди про асоціацію у 2007 р., а в 2008 р. – щодо поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ЗВТ) як невід’ємної складової частини Угоди про асоціацію.

Довгі роки плідної роботи дали змогу Верховній Раді України та Європейському парламенту 16 вересня 2014 р. ратифікувати Угоду про асоціацію між ЄС та Україною, що дало можливість розпочати тимчасове застосування відповідних положень Угоди про асоціацію з 1 листопада 2014 р., водночас тимчасове застосування розділу про ЗВТ розпочнеться з 1 січня 2016 р.

На першому засіданні Ради асоціації між Україною та ЄС 15 грудня 2014 р. сторони домовилися актуалізувати Порядок денний асоціації Україна – ЄС (див. рисунок).

 http://nbuviap.gov.ua/images/dumka/2015/programni.png

Рис. Програмні документи у сфері євроінтеграційної політики України

Джерело: Звіт про виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. – Режим доступу: http://reforms.in.ua/Content/Download/tasks-performance-status/AA_impl_report_02_2015_GOEI.pdf

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коротка історія європейської інтеграції

Однією з найважливіших тенденцій розвитку країн Західної Європи в післявоєнні роки було їхнє прагнення до економічної, політичної і військової інтеграції.

Інтеграція – (лат. integratio – відновлення, заповнення, від integer – цілий) – поняття, що означає стан зв’язаності окремих диференційованих частин і функцій системи в ціле, а також процес, що веде до такого стану.

До об’єднання зусиль західноєвропейські країни спонукало:

-         ослаблення їхніх позицій у результаті Другої світової війни, а також розпочатий розпад колоніальної системи. На Заході і раніше відчували вузькість національних рамок розвитку господарства, і вже в перші післявоєнні роки почали значно активізувати міждержавні господарські зв’язки;

-         ще однією причиною інтеграції було загострення конкурентної боротьби між найбільшими західноєвропейськими підприємствами і корпораціями США. Досягти успіхів у цій боротьбі країнам Західної Європи без об’єднання зусиль було важко.

На шляху до створення Європейського Союзу стало "будівництво фундаменту" європейської інтеграції. Ще 19 вересня 1946 року Вінстон Черчіль виголосив у Цюріху пропозицію створення Сполучених Штатів Європи. У 1947 році були створені перші міжнародні економічні організації країн Західної Європи. Однією з найвпливовіших стала Європейська Економічна Комісія (ЄЕК) – регіональний орган ООН, у який входила більшість європейських держав, а також США і Канада. У рамках цієї організації почалося плідне співробітництво західноєвропейських по подоланню післявоєнної розрухи.

У травні 1949 році була заснована найбільша загальноєвропейська організація на континенті – Європейська Рада (Рада Європи). Держави – члени Ради Європи заявили про свою прихильність свободі, демократії, принципу верховенства права, захисту прав людини. У наступні роки були ухвалені угоди, покликані стандартизувати діяльність держав-учасників у соціальній і правовій сферах.

У травні 1950 року міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман виступив з ініціативою створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).

Історична довідка:

Справжнім ініціатором створення спільного управління виробництвом сталі та вугілля був тодішній комісар з питань об’єднання Німеччини Жан Монне. Він запропонував створити організацію відкриту для участі всім країнам Європи. Об’єднання "сталь-вугілля" мало з часом слугувати прототипом для поширення інтеграції на інші сфери виробництва. Підготовлений у великій секретності "Меморандум Монне" 3 травня 1950 року було передано міністру закордонних справ Франції Роберу Шуману, який опрацював на його основі відповідну Декларацію і оприлюднив її 9 травня того ж року в Парижі від імені французького народу. Відтак проект створення Європейського об’єднання вугілля і сталі  отримав назву "План Шумана", хоча більше підстав було б для назви "План Монне".

Декларація Шумана стверджувала, що "єдина Європа не створиться відразу згідно з певним планом. Вона буде будуватися через конкретні досягнення. які спочатку створять солідарність де-факто". Ця солідарність, що мала виникнути в процесі спільного виробництва, "зробить війну між Францією та Німеччиною не тільки не мислимою, а й неможливою фізично". Декларація проголошувала також рух у напряму до єдиної Європи. "Реалізація об’єднання вугілля і сталі   дозволить закласти перші цеглини у фундамент Європейської федерації".

Чому саме вугільна та металургійна галузі стали першою ластівкою економічної інтеграції в Західній Європі? Це були на той час надзвичайно важливі, базові галузі економіки – вугілля в цю епоху задовольняло 65 % потреб західноєвропейських країн у електроенергії, а сталь була провідним матеріалом у добу другої промислової революції. Окрім того, в 1948-1950 роках зросла напруженість між Францією та Німеччиною з приводу Саарської області – німецького вугільно-металургійного регіону, що контролювався Парижем після Другої світової війни.

Майже рік минув після проголошення Декларації Шумана перш ніж пропозицію сприйняли європейські держави. Звернення Шумана було адресовано до всіх європейських держав, проте  тільки Зх. Німеччина, Італія та три країни Бенілюксу – Бельгія, Нідерланди, Люксембург – зрештою погодилися стати засновниками ЄОВС. Варто поіменно перерахувати європейських політиків, які доклали найбільше зусиль до створення ЄОВС, а відтак стали "батьками-засновниками" європейської інтеграції. Окрім згаданих Монне та Шумана, це:

·    канцлер ФРН Конрад Аденауер;

·    італійський прем’єр-міністр Альсідо де Гаспері;

·    міністр закордонних справ Бельгії Паул Генрі Спаак;

·    міністр закордонних справ ФРН Вальтер Генштейн;

·    прем’єр-міністр Люксембургу Йозеф Бех;

·    перший Генеральний секретар ЄОВС Робер Маржолін.

Згідно із статтею 1 Паризького договору ЄОВС засновувалася на трьох принципах:

·    спільного ринку;

·    спільних цілей;

·    спільних інститутів.

Паризький договір набув чинності 25 липня 1952 року після його ратифікації національними парламентами.

У 1957 році ці ж шість європейських держав підписали Римський договір – Угоду про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС  або "Спільний ринок") і Угоду про створення Європейського Співтовариства по атомній енергії (ЄСАЕ або Євроатом). Головними цілями ЄЕС стали:

·    вільний обмін товарами між державами-членами цієї організації;

·    встановлення загального митного тарифу і проведення узгодженої політики у галузі торгівлі з третіми країнами;

·    забезпечення вільного переміщення робочої сили, капіталів і послуг.

Основною метою Євроатома було сприяння загальним зусиллям по розвитку ядерної енергетики в мирних цілях.

У січні 1960 року у Стокгольмі було створено ще один західноєвропейський економічний союз.  Австрія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Португалія, Швеція та Швейцарія уклали угоду про заснування Європейської асоціації вільної торгівлі. Це була реакція у відповідь на скасування митних і торгових обмежень у країнах ЄЕС. Основною метою ЄАВТ було розширення торгового простору й усунення митних бар’єрів при взаємному ввозі-вивозі промислових товарів.

У 1967 році ЄЕС, Євроатом і ЄОВС злилися в єдину організацію – Європейське Співтовариство (ЄС). У наступні роки в його ряди влилися нові держави:

·    1973 р. – Велика Британія, Данія, Ірландія;

·    1981 р. – Греція;

·    1986 р. – Іспанія, Португалія.

Однією з найважливіших проблем розвитку співтовариства виявилося формування єдиної валютної системи. Почавши формуватися в 1979 році, європейська валютна система стала наслідком росту взаємної залежності економік країн ЄС і мала на меті – обмежити роль американського долара в міжнародних розрахунках. Так виникла спеціальна розрахункова одиниця – ЕКЮ.

У 1987 році країни Співтовариства прийняли  так званий Єдиний європейський пакт про спільний розвиток у сфері економіки, науки і технологій. Відповідно до цього документа до 1992 року планувалося завершити процес формування єдиного внутрішнього ринку, усунути всі перешкоди по переміщенню громадян, капіталів і послуг усередині Співтовариства.

До політичного лексикону міцно ввійшло нове поняття "Європейський дім". Найактивнішими поборниками поширення інтеграції на політичну сферу були ФРН і Франція, що висунули гасло "Вітчизна – Європа", тоді як Велика Британія, Нідерланди, французькі націоналісти виступали проти швидких темпів інтеграції і дотримувались формули Шарля де Голя "Європа вітчизн".

В основному поставлені задачі вдалося виконати вчасно. У лютому 1992 року в нідерландському місті Маастрихт відбулося підписання договору про створення Європейського Союзу (ЄС). Договір набрав чинності 1 січня 1993 року. Таким чином Європейське Співтовариство  почало офіційно йменуватися Європейський Союз. До ЄС у 1995 році вступили Австрія, Фінляндія, Швеція. Відповідно до договору були утворені економічний, валютний і політичний союзи. Було введено громадянство Євросоюзу додатково до традиційного національного громадянства країн-учасниць. Крім того, Маастрихтський договір зобов’язував відкрити до 1997 року Європейський банк, а до 2000 року ввести єдину валюту – євро. Як засіб безготівкового розрахунку в міжнародних фінансових операціях євро була введена з 1 січня 1999 року, у готівковий обіг – з 1січня 2002 року. У переважній більшості країн ЄС, крім Великої Британії, Данії, Швеції, де збереглися свої національні валюти, євро стала платіжним засобом. Канцлер ФРН Г.Шредер з приводу введення в обіг евровалюти сказав: "Ми переживаємо початок нової епохи, про яку люди в Європі могли тільки мріяти: безмежна воля пересування і можливість платити єдиною валютою".

У жовтні 1997 року між країнами ЄС було підписано Амстердамський договір, який припускав подальше реформування ЄС, передбачав включення до нього нових членів із числа держав Центральної, Південно-Східної та Східної Європи, посилював роль керівних органів ЄС. Досягнувши європейських стандартів, виконавши вимоги Амстердамського договору до ЄС вступили:

·    2004 рік – Естонія, Латвія, Литва, Польща, Угорщина ,Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр;

·    2007 рік – Болгарія, Румунія.

 Історична довідка:

Вступ до ЄС Іспанії та Португалії зайняв понад 8 років, а заява про вступ Австрії була розглянута за 2 роки. Кіпр та Мальта звернулися до ЄС із заявою у 1990 р., Угорщина та Польща у 1994 р., Естонія, Латвія, Литва -  у  1995 р.

Норвегія двічі подавала заяву на вступ до ЄС і двічі на референдумі  1972 р., 1994 р. населення країни проголосувало проти.

Претендентами на вступ до ЄС є Хорватія та Туреччина, хоча з останньою переговорний процес призупинено.

На сучасному етапі діяльності ЄС зростає необхідність підвищення ефективності управління його керівних структур, а також чіткого розмежування повноважень між керівними органами ЄС (центру) і суверенними державами (регіонами) (Додаток А).

Усі ці масштабні зміни неможливі без прийняття загального для всіх  Основного Закону, тобто Конституції. З цією метою були скликані конституційні  Установчі збори ЄС. На грудневому 2001 року саміті лідерів країн Євросоюзу в Лакені (Бельгія) Установчі збори офіційно назвали "Конвентом про майбутнє Європи".

У жовтні 2002 року Конвент обнародував проект документа, що може стати Конституцією Європи. Пропозиції, що лягли в основу майбутньої європейської конституції, такі:

·    ведення інституту президентства в ЄС;

·    зміцнення присутності ЄС на світовій арені;

·    можливість виходу тієї чи іншої країни зі складу ЄС за її власним бажанням;

·    можливість подвійного громадянства;

·    зміна назви  ЄС на Об’єднану Європу.

Як вважають автори цього проекту, європейська конституція повинна діяти протягом 50 років з часу прийняття. На саміті Союзу, що відбувся  в липні 2003 року в Салоніках (Греція), був прийнятий перший варіант Конституції ЄС. Після дворічного обговорення ЄС запропонували громадянам країн Союзу прийняти шляхом референдуму Конституцію ЄС. Декілька країн її схвалили. Франція та Нідерланди проголосували проти і процес прийняття євроконституції був призупинений.

У грудні 2007 року  країни ЄС підписали між собою нову угоду, яка має замінити конституцію.

 

Головні кроки, що їх зробила Україна на шляху до ЄС

Щодо України, то на рубежі ХХ – ХХІ століття, підтверджуючи сій європейський вибір, вона проголосила свою стратегічну мету – вступ до Європейського Союзу. Вимоги до потенційних  членів ЄС багато в чому збігаються із задачами, котрі необхідно вирішувати в нашій державі, і, насамперед ,з тими, що стосуються розвитку демократичних процесів, якості життя людей та ін.

14 червня 1994 року була підписана, а 1 березня 1998 року набрала чинності після ратифікації всіма державами – членами ЄС,  Угода  про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом і Україною.

6 грудня 1996 року Радою Міністрів ЄС був прийнятий План дій щодо України. Цим документом Євросоюз проголосив свою готовність розвивати і зміцнювати політичні й економічні відносини з Україною.

У 1998  і 2000 році указами Президента України затверджені Стратегія і, відповідно, Програма  інтеграції України в ЄС. Важливе значення для розвитку відносин між Україною і Євросоюзом мало затвердження Європейською Радою у грудні 1999 року Загальної стратегії ЄС щодо України. Стратегічні цілі України стосовно Європейського Союзу визначають основні напрями її інтеграційної політики:

·    адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини;

·    економічна інтеграція і розвиток торгових відносин між Україною і ЄС;

·    інтеграція України в ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки (вступ у НАТО);

·    політична консолідація суспільства та зміцнення демократії в Україні;

·    адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС;

·    культурно-освітня і науково-технічна інтеграція;

·    галузеве співробітництво;

·    співробітництво у галузі навколишнього середовища.

Для координації та практичного вирішення всіх питань, пов’язаних із здійсненням задач, спрямованих на вступ України в Європейський Союз і НАТО, у лютому 2003 року в Україні була створена Державна рада з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

У практичному плані процес вступу України в Європейський Союз передбачає створення необхідних передумов:

·    по-перше, вирішення усього комплексу проблем, пов’язаних зі вступом України в Світову організацію торгівлі (СОТ);

·    по-друге, досягнення відповідності торгового режиму України нормам ЄС і створення на цій основі зони вільної торгівлі;

·    по-третє, створення Митного Союзу України з ЄС;

·    по-четверте, одержання Україною статусу асоційованого члена ЄС;

·    по-п’яте, забезпечення поступового впровадження критеріїв вступу України у Валютний Союз ЄС.

Як правило, передує вступ країни до ЄС вступ у НАТО – організації, що гарантує колективну безпеку ЄС.

Вступ до ЄС відповідає національним інтересам України й органічно випливає з основних напрямків її внутрішньої і зовнішньої політики.

                                                 

Реформування ЄС

1.   У травні 1950 року міністр закордонних справ Франції Робер Шуман виступив з ініціативою створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).

2.   Паризький договір про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) набув чинності 25 липня 1952 року після його ратифікації парламентами Франції, ФРН, Італії та країн Бенілюксу – Бельгії, Нідерландів, Люксембургу.

3.   У 1957 році ці шість європейських держав – Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург підписали Римський договір – Угоду про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС  або "Спільний ринок") і Угоду про створення Європейського Співтовариства по атомній енергії (ЄСАЕ або Євроатом).

4.   У 1967 році ЄЕС, Євроатом і ЄОВС злилися в єдину організацію – Європейське Співтовариство (ЄС). У наступні роки в його ряди влилися нові держави:

·    1973р – Велика Британія, Данія, Ірландія

·    1981р – Греція

·    1986р – Іспанія, Португалія

5.   У лютому 1992 року в нідерландському місті Маастрихт відбулося підписання договору про створення Європейського Союзу (ЄС). Договір набрав чинності 1 січня 1993 року. Таким чином Європейське Співтовариство  почало офіційно йменуватися Європейський Союз.

6.   До ЄС у 1995 році вступили Австрія, Фінляндія, Швеція.

7.   У жовтні 1997 року між країнами ЄС було підписано Амстердамський договір, який припускав подальше реформування ЄС, передбачав включення до нього нових членів із числа держав Центральної, Південно-Східної та Східної Європи, посилював роль керівних органів ЄС. Досягнувши європейських стандартів, виконавши вимоги Амстердамського договору до ЄС вступили:

·    2004 рік – Естонія, Латвія, Литва, Польща, Угорщина ,Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр;

·    2007 рік – Болгарія, Румунія.

 

Організація Північноатлантичного Договору

(НАТО)

4 квітня 1949 року десять європейських – Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція – і дві північноамериканські держави – США, Канада – у столиці США Вашингтоні підписали договір про створення воєнно-політичного союзу, що одержав назву Організація Північноатлантичного Договору – НАТО.

Північноатлантичний договір, що є правовою основою НАТО, був підписаний відповідно до Статті 51 Статуту ООН, що підтверджує невід’ємне право незалежних держав на індивідуальну та колективну оборону.

У перші десятиліття свого існування НАТО робила головний акцент на забезпечення безпосередньої безпеки країн, що входили в Альянс. Особливе місце в стратегії НАТО займала боротьба з поширенням комунізму. Але на рубежі ХХ – поч. ХХІ століття багато положень Концепції Організації зазнали істотних змін.

В умовах закінчення "холодної війни" головними пріоритетами НАТО стали:

·    зміцнення миру, безпеки і співробітництва в Європі;

·    збереження потенціалу колективної оборони;

·    захист демократичних принципів;

·    розвиток партнерства і співробітництва з країнами Центральної, Південно-Східної та Східної Європи, розширення НАТО на Схід.

У грудні 1991 року НАТО створила Раду Північноатлантичного співробітництва (РПАС) як форум для проведення консультацій між членами Альянсу і державами-партнерами з Центральної, Південно-Східної та Східної Європи. У травні 1997 року РПАС була замінена на Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), у роботі якої беруть участь 46 держав.

У 1994 р. для держав, які не були членами НАТО, Альянс ініціював нову програму співробітництва під назвою "Партнерство заради миру". Головними цілями цієї програми стали:

·   зміцнення стабільності і безпеки в Європі;

·   збільшення прозорості в сфері військового планування і підготовки військового бюджету на національному рівні;

·   забезпечення демократичного контролю за національними збройними силами;

·   доведення в більш віддаленій перспективі збройних сил держав-партнерів Альянсу до такого рівня і стану, щоб вони були здатні брати участь у операціях разом із збройними силами НАТО.

На саміті НАТО в Мадриді (липень 1997 р.) розпочалися переговори про вступ до Альянсу нових членів, була підтверджена політика "відкритих дверей".

На зустрічі лідерів НАТО у Вашингтоні (квітень 1999 р.) особливу увагу було приділено розширенню НАТО на Схід, реформування її військових структур з метою проведення миротворчих операцій з підтримки миру в євроатлантичному регіоні.

Однак, останнім часом миротворча діяльність НАТО мала суперечливий, а в ряді випадків і протиправний характер. Ініціативи Альянсу з врегулювання кризи в Косово, що були розпочаті  у 1999 році і вилилися в бомбардування суверенної Союзної Республіки Югославії, не були санкціоновані Радою Безпеки ООН і стали порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН.

Сучасна воєнна стратегія Альянсу базується на зменшенні чисельності військовослужбовців, посиленні мобільності і гнучкості звичайних збройних сил. Ядерні сили НАТО більше не націлені на жодну країну.  Їх роль оцінюється як "засіб стримування з метою збереження миру і стабільності".

Стаття 10 Договору, підписаного в 1949 році, передбачає, що кожна європейська держава, яка здатна втілювати в життя принципи Договору і сприяти безпеці в північноатлантичному регіоні, може стати членом НАТО.

Впродовж останніх років  членами Альянсу стали нові держави Центральної, Південно-Східної та Східної Європи. Першочерговими кандидатами на вступ до НАТО є Хорватія, Македонія і Албанія. Під час роботи Празького (2002 р.) саміту заявку на вступ в Альянс подала Грузія.

Україна і НАТО

Україна приєдналася до програми "Партнерство заради миру" у лютому 1994 року, а 25 травня1994 року передала в НАТО сій презентаційний документ. 10 червня 1996 року була схвалена Індивідуальна програма партнерства України з НАТО. 9 липня 1997 року в Мадриді між Україною і НАТО була підписана Хартія про особливе партнерство. ЇЇ головними положеннями стали:

·   визнання позитивної ролі Альянсу та його відкритості для нових держав-членів;

·   визнання і підтримка суверенітету України і непорушності її кордонів;

·   визначення сфер і механізмів консультацій між Україною і НАТО.

З метою забезпечення реалізацій положень Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО Указом Президента України 4 лис­то­пада 1998 року була затверджена Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного догово­ру. У загальних положеннях програми зазначалося: "Стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція в євроатлантичні структури і повноправна участь у системі європейської безпеки".

23 травня 2002 року Рада національної безпеки і оборони України схвалила документ "Стратегія відносин України з НАТО", у якому підкреслюється, що кінцевою метою України є приєднання до Альянсу як повноправного члена.

На сучасному етапі Україна розглядає НАТО як найефективнішу структуру для забезпечення колективної безпеки в Європі.

 

 

 

Перелік сайтів Європейського Союзу

 

·                http://europa.eu.int/ – електронний портал Євросоюзу                                      

·                http://europa.eu.int/inst-en.htm - Інституції Євросоюзу

·                http://www.coe.kiev.ua/ – бюро інформації Ради Європи в Україні

·                http://www.delukr.ec.europa.eu/home_uk.html – представництво Європейської Комісії в Україні

·                http://www.europari.eu.int/ – Європарламент

·                http://ue.eu.int/en/summ.htm – QOUNCIL OF THE EUROPEAN UNION - Рада Євросоюзу

·                www.ukralne-nato.gov.ua – офіційний сайт з питань євроатлантичної інтеграції 

·                http://www.ieac.oig.ua/index.php!?id=21&action=sitemap інститут євроатлантичного співробітництва

·                http://www.euintegration.net/ – контактна мережа Євроінтеграції

·                http://www.osce.org/ – ОБСЄ - Організація безпеки і співробітництва в Європі

·                http://civicua.org  – електронний портал громадських організацій України

·                http://cen.iatp.org.ua/index.html – мережа громадянської освіти в Україні

·                http://visnyk.iatp.org.ua/ – вісник програм шкільних обмінів

·                www.prezident.gov.ua – офіційний сайт Президента України

·                http://www.rada.gov.ua/ – веб-сторінка Верховної Ради України

·                http://www.kmu.gov.ua/ – урядовий портал Кабінету Міністрів України

·                http://www.me.gov.ua/ – веб-сторінка Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України

·                http://www.worldbank.org/ – веб-сторінка Світового банку

·                http://www.imf.org/ – веб-сторінкаі міжнародного валютного фонду

·                www.ueplac.kiev.ua/ – Be6-сторінка UEPLAC – Українсько-європейського консультативного центра з питань законодавства

·                www.news-4-u.com/eeurope.shtml – веб-сторінка, містить економічні новини і фінансову інформацію про країни Східної Єррогіи – Україні, Польщі, Угорщині, Словаччині і Чеській Республіці          

·                www.cordte.iu/libraries – європейський бібліопростір                                              

·                http://karl.aegee.rwth-aachen.de/ – OEM – Європа – OneEurope Magazine

·                http://eurotext.ulst.ac.uk:8017/  – Євротекст

·                www.osce.org/odihr – ОБСЄ - офіс демократичних інституцій і прав людини - Office for Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR)

·                www.eu-iine.com/index/eu-.html – Euro-line

·                http://v1.nedstatbasic.net/ – видання найбільш читаються у світі

·                http://www.cap.uni-muenchen.de/ – Німеччина – Центр прикладних досліджень – CAP (Мюнхен)

 http://www.idm.at/ – Австрія – Інститут дунайського басейну і Центральної Європи - IDM - Institut f.r den Donauraum und Mitteleuropa

 

        Уряд схвалив Стратегію комунікації у сфері європейської інтеграції на 2018-2021 роки. Основною метою Стратегії є утвердження в українському суспільстві свідомої підтримки членства України в Європейському Союзі, інтеграції в європейський економічний, культурний та політичний простір та здійснення процесу внутрішніх реформ і перетворень у бік більш вільного, справедливого, демократичного, успішного і прозорого суспільства. Стратегія визначає комунікаційні цілі та цільову аудиторію. Передбачається, що реалізація Стратегії здійснюватиметься спільними зусиллями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства та бізнесу за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених центральним органам виконавчої влади, іншим державним органам на відповідний рік, та інших джерел, не заборонених законодавством. Для реалізації Стратегії також можуть залучатися фінансові можливості вітчизняних і міжнародних бізнесових організацій, фондів, неурядових організацій тощо.

 

 

 

СХВАЛЕНО 
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 25 жовтня 2017 р. № 779-р

 

СТРАТЕГІЯ 
комунікації у сфері європейської інтеграції 
на 2018—2021 роки

 

Загальна частина

Інтеграція України в європейський простір з метою набуття у майбутньому членства в ЄС є цивілізаційним вибором країни, який визначено Законом України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”.

Перспектива членства в ЄС України як невід’ємної частини Європи є стратегічним напрямом перетворень в країні, які орієнтовані на чинну в державах — членах ЄС модель соціально-економічного розвитку.

Європейська інтеграція у політичному вимірі пов’язана із створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. В економічному — це шлях модернізації економіки України, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, виходу на світові ринки, насамперед на ринок ЄС, і, як наслідок, створення нових робочих місць, забезпечення соціальної стабільності — досягнення високих соціальних стандартів держав — членів ЄС.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі — Угода про асоціацію), яка набрала чинності 1 вересня 2017 р., відкрила новий етап у співпраці України та ЄС. Угода про асоціацію спрямована на поступове зближення України та ЄС, формування необхідних рамок для політичного діалогу в усіх сферах, створення умов для посилених економічних та торговельних відносин, які вестимуть до поступової інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС, посилення співробітництва у сферах юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права, поваги до прав людини і основоположних свобод, гендерної рівності та подолання дискримінації в усіх її формах та проявах.

Масштабність процесу європейської інтеграції України та впровадження положень Угоди про асоціацію, вплив цих процесів на життя кожного громадянина робить необхідним проведення потужної роз’яснювальної та комунікаційної роботи. Адже, незважаючи на прагнення українців повернутися до європейської сім’ї та чітко зафіксовану в нормативно-правових актах стратегію приєднання України до ЄС, сам цей процес, а також його наслідки для українських громадян часто залишаються недостатньо зрозумілими широкому загалу, а отже, і весь процес викликає неоднозначну реакцію з боку різних верств. Особливо актуальною ця проблема відчувається на регіональному та місцевому рівнях, де все ще

домінуючими є погляди на євроінтеграцію, як на суто зовнішній процес, який не стосується внутрішніх перетворень в країні та громадян.

Стан і проблеми комунікації у сфері 
європейської інтеграції 
 

Україна декілька разів намагалася вирішити питання інформування/комунікації з євроінтеграційної тематики у суспільстві.

Стратегія інтеграції України до ЄС, затверджена ще в 1998 році, регламентувала необхідність забезпечення проведення широкомасштабної агітаційно-інформаційної національної кампанії з метою сприяння інтеграції України до ЄС.

З 2004 по 2011 рік в Україні функціонували дві державні програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України (Указ Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433 “Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004—2007 роки”, постанова Кабінету Міністрів України від 2 липня 2008 р. № 594 “Про затвердження Державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008—2011 роки”). Однак жодна з них не виконана через відсутність бюджетних коштів, чіткої та адекватної системи моніторингу реалізації завдань програм, взаємодії між владою та інститутами громадянського суспільства тощо.

У 2013 році прийнято Концепцію реалізації державної політики у сфері інформування та налагодження комунікації з громадськістю з актуальних питань європейської інтеграції України на період до 2017 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 березня 2013 р. № 168 “Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері інформування та налагодження комунікації з громадськістю з актуальних питань європейської інтеграції України на період до 2017 року”). Однак через скорочення видатків на виконання державних програм зазначена Концепція фактично не виконується.

У зв’язку з цим актуальними залишаються ряд таких проблем:

недостатній рівень свідомої підтримки широким загалом українського суспільства процесу європейської інтеграції;

істотний дисбаланс рівня підтримки населенням зовнішньополітичного курсу на європейську інтеграцію в різних регіонах України;

нерозуміння широким колом громадян взаємозв’язку між процесами європейської інтеграції та підвищенням рівня життя і політичною стабільністю;

існування реальних ризиків зменшення рівня підтримки громадянами процесів європейської інтеграції та вступу до ЄС.

Масштабність та складність розв’язання цих завдань, кількість задіяних в процесі учасників, негативний досвід державних органів в цьому питанні обумовлює необхідність формування цілком нової цілісної та зрозумілої Стратегії комунікації у сфері європейської інтеграції на 2018—2021 роки.

 

Стратегія будується на нових принципах взаємодії держави та неурядового сектору і спрямована на формування прозорих та зрозумілих правил в цьому процесі, так само як і формування адекватних реаліям цілей інформування.

Мета Стратегії

Основною метою Стратегії є утвердження в українському суспільстві свідомої підтримки членства України в ЄС, інтеграції в європейський економічний, культурний та політичний простір та здійснення процесу внутрішніх реформ і перетворень у бік більш вільного, справедливого, демократичного, успішного і прозорого суспільства, що спирається на засадничі права та свободи людини, принципи гендерної рівності та недискримінації, підзвітності влади, ринкової економіки та відкритості.

Комунікаційними цілями Стратегії є:

створення стабільної проєвропейської більшості в українському суспільстві, в якої сформовано розуміння державної політики у сфері європейської інтеграції як процесу внутрішніх реформ в Україні, які впливають на життя кожного українця;

підвищення рівня поінформованості широких верств населення про можливості та перспективи, які відкриває для держави Угода про асоціацію та інші документи у сфері взаємної співпраці;

підвищення рівня поінформованості широких верств населення про європейські цінності та стандарти щодо верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод, забезпечення гендерної рівності та подолання дискримінації в усіх її формах та проявах;

протидія дезінформації, спрямованої на дискредитацію відносин України з ЄС та майбутнього членства України в ЄС.

Цільова аудиторія

Стратегії розрахована на внутрішню аудиторію (громадяни, які проживають в Україні) та зовнішню (громадяни держав — членів ЄС та українська громада за кордоном).

Цільова аудиторія класифікується за такими параметрами:

вік;

регіональна (географічна) ознака;

рівень освіти;

галузевий принцип;

соціально-економічні показники;

вплив на суспільну думку;

вплив на євроінтеграційні процеси в Україні.

Реалізація Стратегії

Реалізація Стратегії забезпечуватиметься спільними зусиллями та тісною співпрацею органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, бізнесу, засобів масової інформації, міжнародних організацій.

Реалізація Стратегії здійснюватиметься за такими принципами:

точність, достовірність, надійність, своєчасність та публічність інформації з питань європейської інтеграції. Така інформація має бути доступною, зрозумілою, охоплювати якнайбільшу кількість сфер та водночас предметною і детальною, апелювати до потреб та інтересів громадянина (зокрема, пріоритетними темами мають стати: успішні місцеві практики з впровадження європейських стандартів в усіх сферах життя українців, роз’яснення і аналіз проєвропейських реформ в Україні, історії успіху національного бізнесу, науки, культури, громадських ініціатив у Європі, доступність для українців європейської освіти, повсякденні суспільні практики у державах — членах ЄС та допомога держав — членів ЄС Україні у розв’язанні внутрішніх проблем і протидії зовнішній агресії);

ефективність та прозорість використання фінансових та людських ресурсів;

широкий діалог і дискусії з різними колами громадськості щодо актуальних питань державної політики у сфері європейської інтеграції;

взаємодія центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та основних суспільних медіатор них інститутів — громадських організації, експертного середовища, засобів масової інформації, працівників освітньої та наукової сфери, установ, діяльність яких пов’язана з інформуванням населення (бібліотеки, клуби, центри) та які здатні поширювати в суспільстві знання про європейську інтеграцію;

поглиблення співпраці з інституціями ЄС та держав — членів ЄС стосовно інформування населення про євроінтеграційні процеси.

Ефективна реалізація Стратегії потребує:

чіткої координації зусиль органів державної влади та представників громадянського суспільства у проведенні консультацій стосовно механізму реалізації Стратегії, формуванні комунікаційного порядку денного у сфері європейської інтеграції України та проведенні інформаційних заходів;

ефективної співпраці органів державної влади із засобами масової інформації як загальнодержавного, так і регіонального (місцевого) рівня, оскільки існує диференціація поглядів на питання європейської інтеграції України в різних регіонах держави;

створення каналів комунікації для поширення публічної інформації та інформування про процеси європейської інтеграції України;

залучення бізнесу та інституцій в регіонах (навчальних закладів, інформаційних центрів, бібліотек тощо) до поширення інформації з актуальних питань європейської інтеграції та результатів імплементації Угоди про асоціацію;

використання інструментів взаємодії України з ЄС та структурами держав — членів ЄС, включаючи донорські організації як суб’єктів реалізації Стратегії, для забезпечення ефективного інформування громадськості та створення необхідних комунікаційних інституційних систем і навичок;

фінансового забезпечення з державного та місцевих бюджетів, в тому числі за рахунок державних і бюджетних програм, замовником яких має виступати Кабінет Міністрів України, а також широкого залучення донорської допомоги та фінансових ресурсів бізнесу, міжнародних громадських організацій та громадських організацій в Україні тощо.

Досягнення цілей Стратегії передбачає:

проведення органами державної влади регулярних брифінгів, прес-конференцій для представників засобів масової інформації та громадських організацій на теми поступу в процесі європейської інтеграції України;

публікацію урядових звітів про успіхи та актуальні проблеми у проведенні проєвропейських реформ;

підготовку і публікацію інформаційних матеріалів та підготовку і проведення інформаційних кампаній для підвищення рівня поінформованості широких верств населення про європейські цінності та стандарти щодо верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод, забезпечення гендерної рівності та подолання дискримінації в усіх її формах та проявах;

проведення за участю громадських о

рганізацій і бізнесових кіл публічних заходів для всіх цільових груп на тему європейської інтеграції;

проведення аудиту співпраці регіонів з ЄС, державами — членами ЄС та висвітлення результатів такої діяльності.

Джерела фінансування

Реалізація Стратегії здійснюватиметься за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених центральним органам виконавчої влади, іншим державним органам на відповідний рік, інших джерел, не заборонених законодавством.

Для реалізації Стратегії також можуть бути залучені фінансові можливості вітчизняних і міжнародних бізнесових організацій, фондів, громадських організацій тощо.

Контроль та моніторинг реалізації Стратегії

Контроль за виконанням Стратегії здійснює Кабінет Міністрів України.

З метою забезпечення контролю та координації роботи з реалізації Стратегії Кабінетом Міністрів України утворюється консультаційно-дорадчий орган — Координаційна рада з реалізації Стратегії, який очолює Віце-прем’єр-міністр України, до компетенції якого віднесено питання європейської інтеграції. Координаційна рада співпрацює з громадськими

організаціями і засобами масової інформації, які активно працюють над тематикою європейської інтеграції, дипломатичними представництвами ЄС і державами — членами ЄС, міжнародними організаціями та організаціями, що надають міжнародну технічну допомогу.

Моніторинг реалізації Стратегії здійснюють органи державної влади у тісній співпраці з представниками інститутів громадянського суспільства.

Формою контролю за ефективністю досягнення цілей Стратегії є проведення системних соціологічних досліджень, які мають відбуватися протягом усього часу реалізації Стратегії та виконуватися на єдиній методологічній основі.

На початку реалізації Стратегії має бути проведено засадниче соціологічне дослідження, а в подальшому загальнонаціональне дослідження має здійснюватися раз на рік.

Очікувані результати

Очікуваним результатом реалізації Стратегії є забезпечення свідомої підтримки широкими верствами населення України процесів європейської інтеграції як здійснення перетворень у державі, які орієнтовані на досягнення політичної стабільності, розвитку демократії, дотримання верховенства права, поваги до прав людини та основоположних свобод, гендерної рівності і недискримінації та впровадження в Україні соціальних стандартів держав — членів ЄС, а також підвищення рівня підтримки суспільством стратегічної мети України — вступу до ЄС.

Логін: *

Пароль: *